Що таке нота?
У фізичному розумінні нота — це графічний знак, який позначає висоту та тривалість певного музичного звуку. У переносному значенні ми часто називаємо «нотою» сам звук.
Сучасна європейська система базується на семи основних нотах, знайомих кожному з дитинства: До, Ре, Мі, Фа, Соль, Ля, Сі. Ці сім елементів утворюють октаву, яка повторюється на різних висотах, створюючи нескінченну палітру для творчості.
Звідки взялися назви нот?
Історія назв нот сягає корінням у Середньовіччя. На початку XI століття італійський монах та теоретик музики Гвідо д’Ареццо (Guido d’Arezzo) шукав спосіб полегшити навчання церковних співаків.
Він узяв за основу перші склади рядків відомого латинського гімну до Святого Івана Хрестителя (Ut queant laxis):
- Ut queant laxis
- Resonare fibris
- Mira gestorum
- Famuli tuorum
- Solve polluti
- Labii reatum (Сьома нота Si з’явилася трохи пізніше як ініціали Святого Івана — Sancte Iohannes).
Згодом незручний для співу склад «Ut» замінили на милозвучніше «Do» (ймовірно, від латинського Dominus — Господь).
Щоб записати ноти, використовують нотоносець — систему з п’яти горизонтальних ліній. Самі ноти записують у вигляді овальних кружечків на лініях або між ними.
Але як зрозуміти, яка саме нота перед нами? Для цього на початку нотоносця ставлять «ключ». Найпопулярніший із них — скрипковий ключ (або ключ Соль), який вказує, що на другій лінії знизу пишеться нота Соль. Для низьких звуків використовують басовий ключ (ключ Фа).
Чому нотна грамота важлива?
Нотний запис став для музики тим самим, чим писемність стала для мови. Завдяки нотам:
- Музика долає час: ми можемо почути шедеври Баха, Моцарта чи Бетховена саме так, як їх задумували автори сотні років тому.
- Музика долає кордони: український, японський та американський музиканти можуть не розуміти мови один одного, але вони легко зіграють одну й ту саму мелодію, дивлячись у спільні ноти.